52-річний українець подолав цю дистанцію за 46 днів 1 годину і 10 хвилин. У середньому за добу він пробігав по 108 (!) кілометрів. Свого найближчого переслідувача спортсмен випередив на 16 кілометрів.
-----------
Кореспондент "Експресу" зателефонував Юрію Тростенюку до Нью-Йорка, щоб розпитатися, заради чого він йде на такі тортури.
-- Я хотів дізнатися свої можливості, пізнати глибину людини, - каже "Експресу" Юрій Тростенюк. - Такі екстремальні умови дають можливість проявитися тим якостям людського організму, які у звичайних умовах не помітні. Такі навантаження відкривають в людині нові, незвідані джерела енергії, які вже не пов"язані зі
звичною їжею.
- Можете розбити цей ультрамарафон на дні, або на кілометри. Коли найважче?
- Його правильно розбити на три блоки. Перший - це стартові два-три тижні, коли людина від звичайного життя, від звичайних відчуттів переходить до чогось глибинного. Це найважчий період. Потім усе матеріальне відходить і ти переходиш на новий рівень душевного відчуття. Ти вже пересуваєшся не за рахунок сили
м"язів, а черпаєш енергію від дощу, від сонця, від вітру... Від того, на що ти у звичному житті не звертаєш уваги. Це триває десь до трьох тисяч миль. І вже третій блок на фініші, коли ти взагалі забуваєш про звичне життя. Ти живеш у своєму внутрішньому світі.
- Який є режим бігу?
- О шостій ранку у нас старт і 24-й - фініш. Тобто 18 годин на добу ми перебуваємо на трасі. Після опівночі я 15 хвилин добираюся до будиночку, приймаю душ, змазую тіло мазями, борюсь з мозолями і о першій ночі лягаю спати. Піднімаюсь о 4-й ранку. Далі медитація, налаштування, душ, натирання тіла мазями і в 5.40 я виїжджав на трасу. Беззупинно я біг по шість годин, до 12-ї і до 18-ї години. Тоді робив 15-хвилинний перепочинок, щоб перекусити, попити водички.
-- Під час такого забігу ви худнете?
-- Для мене це вже четвертий ультрамарафон. Після першого я схуд на 10 кілограмів. Тепер організм призвичаївся і я не худну, але вага тіла перетікає. Ноги постійно працюють, тож вони стають важчими, а от руки навпаки -- легшають. Тобто органи, які працюють менше, отримують від організму менше харчування і,
природньо, легшають.
-- Скільки кросівок зносили за цей марафон?
-- Зазвичай усі спортсмени беруть зі собою 18-20 пар кросівок. Але в мене особливий стиль бігу і я зносив лише шість пар взуття. Я тричі на день під час привалів перезувався в інші кросівки, міняв шкарпетки і мені три пари вистарчило на половину дистанції. Потім зносив ще три.
-- Ви бігли по дорозі?
-- Ні. Є коло, довжиною 883 метри і весь кілометраж ми накручували по ньому.
-- Це ж можна здуріти від одноманітності!
-- Звісно, я вивчив кожен камінець цього бетонного кільця. Але я не звертав уваги на те, що відбувається довкола. Я біг і молився. Молився за Україну, за своїх рідних, за себе. Я серцем перебував в Україні і черпав сили від Батьківщини. Тобто я ізолював себе, жив у своєму світі і мені не набридали однакові пейзажі.
-- Ви бігли на перемогу?
-- Ні, на перемогу я себе не налаштовував. Я просто робив те, що
запланував. Робив добросовісно, до кінця. Кожну виділену хвилину
я працював на-максимумі. Я біг у трійці лідерів, але в якийсь
момент опинився першим (усміхається). Я не додавав і не збавляв
обертів. І вже наприкінці, минулорічний переможець, король цієї
траси почав мене наздоганяти. Лише тоді виникло відчуття змагання
і суперництва. Хотілося довести, що я сильніший від нього. Хоча
назвати його, чи інших учасників забігу суперниками у мене не
повернеться язик. Ми всі друзі, які півтора місяці жили на цьому
бетонному кільці.
-- Скільки людей стартувало і скільки фінішувало у цьому
ультрамарафоні?
-- Організатори не можуть обслуговувати більше 14 учасників. Тому це максимум для таких змагань. Цьогоріч нас стартувало 12, а фінішувало п"ять. Просто ми стикнулися з аномальною погодою -- спека і жахлива вологість. Через це фінішували не всі.
-- Чого найбільше хочеться на фініші?
-- Спати. Все таки тіло недосипало. Тому після фінішу я спав майже добу. А більше нічого. Відпочив і все гаразд.
-- Які призи отримують переможці?
-- Суто символічні. Кубок, лавровий вінок, сертифікат. Це не комерійні змагання. Але участь у них платна. Стартовий внесок півтори тисячі доларів. Вони йдуть на проживання у Нью-Йорку, на харчування впродовж півтора місяці, на медичне обслуговування. Тобто я заплатив ці кошти і був повністю на утриманні організаторів. Мене більше нічого не хвилювало. Після забігу, я залишився в Америці ще на місяць у своїх друзів. Трішки попрацюю тут у них в ресторані, щоб компенсувати свої витрати на дорогу сюди і на участь у змаганні.
Максим КАЧУРІВСЬКИЙ
